«Буковельки» для… благодійного фонду

Спортивно-оздоровчий табір “Буковель” приймає луцьких школярів уже втретє. Тисяча із них оздоровлюються тут і цього літа. Путівки є своєрідною нагородою за добре навчання, перемогу у предметних олімпіадах, конкурсах та змаганнях.

“Мені тринадцятий минало. Приїхав з Луцька в Буковель…”

Можливо колись буде досліджено, чому звичні для табірного життя конкурси і змагання тут, у Буковелі, стають справжнім святом. Напевне це й тому, що, як розказують виконуюча обов’язки директора табору Наталія Ігорівна Каваха та її заступник Інна Петрівна Костюченко, вивчали досвід кращих дитячих таборів України.

– Коли ми були малими, то у нашій 23-й івано-франківській школі найпопулярнішим заняттям була гра у футбол. Школа має три футбольні поля, і на всі стояли черги з команд, готових зіграти. А тепер поля – порожні, нема бажаючих, – констатує Володимир Лазар, котрий у таборі “Буковель” виконує обов’язки методиста. – Я так давно чув, аби у міському дворі звучали пісні під гітару… А туристичний похід став взагалі чимось надзвичайним. Діти перестали спілкуватися один з одним, їхніми друзями є комп’ютери, айфони і телефони. Тому те, що робить благодійний фонд із Луцька, який відправляє дітей до нас, у Буковель, це справді безцінна річ! Я б сказав, що ваш депутат Ігор Палиця просто повертає дітям – дитинство. Ми ж у таборі плануємо роботу так, аби максимально заходи проводити на свіжому повітрі. У негоду ж до послуг розважальний центр “Бука”. А коли ми з дітьми їдемо на вершину підйомниками, і кілька годин проводимо у безпосередній близькості до неповторної природи, це, повірте, їм – на все життя.

Діти кажуть, що у школах такі конкурси, як у “Буковелі”, просто не проводять, бо дуже багато часу у нинішнього школяра забирає навчання. Може десь і проводять… Але табірна атмосфера – зовсім інша. Ось звичайний, здавалося б, КВК. Але де ви бачили конкурс, коли діти пародіюють керівництво табору чи вожатих?.. А їм поставили саме таке завдання. І  чули б ви і бачили б ви, як влучно зображали й Інну Петрівну, Наталю Ігорівну, Володимира Володимировича та “рідних” вожатих, а ті щиро сміялися разом з усіма.

Наталя Ігорівна пригадує “класичний” приклад перетворення “зашореного” під час навчання школяра, коли під кінець зміни хлопці, які у житті ні разу не виступали на сцені, добиваються права виконувати пісню. І доводиться, каже вона, ділити цю одну пісню на трьох, аби кожен виконав бодай куплет.  Вірш, який у таборі написав Олег Бодак з луцької гімназії №21, “мені тринадцятий минало, і я приїхав в Буковель…”, вивчили чи не всі. Ця сторінка табірного життя – розкриття талантів, власне, підняття самооцінки у дітей – не надто публічна. Батьки швидше оцінять, що діти – поздоровшали, зміцніли… Але  причетні до безпосередньої роботи табору видали б  благодійному фонду Ігоря Палиці, каже Наталя Ігорівна, не одну “буковельку”. “Буковельками” у таборі назвали бали, які отримують діти за добрі справи.

Вожатська феєрія

Однією з “родзинок” табору “Буковель” є, без сумніву, вожаті та вихователі. І коли звучатиме пісня “Як у нас на Буковелі діти всі слухняні, а вожаті – няні”, то у тім, повірте, не буде перебільшення. Бо за іншою фразою із самодіяльної пісні – “Сумувати ніколи: в Буковель приїхали!” – стоїть чи не цілодобова праця дорослих. Адже вожаті мають і нічні зміни (до четвертої ранку!). Діти тут завжди під наглядом.

Мені ж хотілося б відзначити інший принцип роботи “Буковеля”: вожаті  беруть найактивнішу участь у заходах свого загону. Вони – не ментори, а старші друзі-соратники.  Тому танцюють під час дискотеки на невисокій сцені, аби всі їх бачили: це допомагає багатьом подолати свою сором’язливість. Обов’язковим є вожатський концерт, який цієї зміни мав назву “Вожатська феєрія”. Вів його  один з “найзаводніших” вожатих, з дворічним досвідом роботи у кримському “Артеку”, вихованець Уманського педуніверситету Вадим Ігнатов, який у ролі коміка Віталіка був неперевершений. “Вожатська феєрія” стала одним із найкращих спогадів про табірну зміну.

Ще однією подібною “феєрією” став конкурс “Танці світу”. Я думаю, що батьки та вчителі дітей зі старших загонів були б приємно шоковані, коли б побачили, як вони танцюють. Танці Франції, Японії, Туреччини, Бразилії, Індії, України, Німеччини… Все це вивчено було за якихось півдня хлопцями і дівчатами, більшість котрих до того і руху танцювального не знали! І під національну музику тієї чи іншої країни з ними линули у танці і їхні вожаті.

Безпека – принцип Буковелю

Охоронців у Буковелі помічаєш відразу. Їхня присутність абсолютно не нав’язлива, але обов’язкова скрізь і всюди. І це додає певного спокою. Врешті, і кожен батько та мати, відправляючи своїх дітей на відпочинок, хочуть, не тільки оздоровлення, а насамперед – безпечного оздоровлення. Інспектор оперативного відділу ТЦ  “Буковель” Олександр Скрипняк розказує, що у котеджному містечку, у тій його зоні, де мешкають діти, встановлено понад 80 (!) камер відеоспостереження. То ж буквально кожен крок не залишається непоміченим. За камерами цілодобово слідкують. Охоронці мають рації і постійно на зв’язку. У Буковелі на час табору створюється своєрідна дитяча резиденція: у котеджі поселяють тільки їх, сторонніх людей (навіть якби це були і бабусі з дітьми) селять зовсім в іншому секторі. Заклад, у якому харчують дітей, перевіряють щотижня, і ще раз у місяць здійснюють додаткову перевірку. Без дозволу спеціальних служб дітей не поведуть у гори, на табірних заходах також присутня охорона. Ще цікаво, що перед  заїздом спеціальна комісія здійснює обхід усіх кімнат, де житимуть діти. Перевіряють навіть, у якому стані ліжка, бо якщо дитина раптом (!) почне стрибати на ньому, то щоб не поламалося і не було травм.

У Буковелі пам’ятають, що табір цей – для дітей, тому принцип безпеки є одним з визначальних.

Наталія МАЛІМОН

Луцьк – Буковель – Луцьк