Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» подарував особливим діткам кольоровий принтер

30 серпня у Луцьку відкрили громадську організацію «Кольори веселки». Організація отримала приміщення у Луцькому навчально-реабілітаційному центрі.

Крім цього, ГО «Кольори веселки» отримала чудовий подарунок від Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» – сучасний кольоровий принтер.

Голова правління організації Олена Вербіцька каже, що вони звертаються по допомогу до Фонду уже не вперше і ще жодного разу їм не відмовили. Минулоріч завдяки Фонду вдалося оновити меблеву стінку у класі.

«Кольоровий принтер згодиться нам і для виховної роботи, і для навчального процесу. Сучасна школа потребує нових технологій, – каже Олена. – Тому ми повинні гуртом дбати про те, щоб школярі мали все необхідне для якісного навчання. Добре, що є Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом», який піклується про дітей нашого краю, допомагає громадським організаціям».

Менеджер у соціальній сфері Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» Світлана Синюк зазначила, що Фонд піклується про дітей, створює умови, щоб вони могли розвиватися.

«Діти – це наше майбутнє, – каже Світлана Синюк. – Один з основних напрямків Фонду – допомагати дітям. Тому коли до нас звернулися по допомогу, ми одразу відгукнулися. Радіємо, що з’явилася дуже потрібна організація з хорошим керівником».

У «Кольори веселки» входять дітки з особливими потребами – синдромом Дауна, аутизмом, вадами зору та мовлення. Олена Вербіцька каже, що організація діє уже два роки. Однак офіційно її зареєструвати вдалося лише нещодавно. В громадській організації – 12 діток. Один з учнів – син Олени Вербіцької. Власне, заради сина Олександра та інших таких діток і заснувала «Кольори веселки».

«У мене виникла ідея розвивати діток. Тому вирішила не зволікати, а діяти. Ми стали дуже близькими з дітками. Тепер вони називають мене на ім’я – Олена. Я стала для них подругою. Дуже тішуся з цього, адже це для мене дуже важливо», – зізнається жінка.

Людмила Корбан – бабуся Улянки. Дівчинка народилася із синдромом Дауна. Зараз вона навчається у сьомому класі Луцького навчально-реабілітаційного центру. Жінка дуже рада створенню громадської організації «Кольори веселки». Адже для цих діток така організація – наче ковток свіжого повітря.

«Дітки із синдромом Дауна особливі, – каже Людмила Корбан. – Вони добрі та дуже щирі. Люблять людей і радіють життю. Їх не потрібно закривати від світу, навпаки – слід показувати людям, що такі дітки є, що вони такі ж члени нашого суспільства, як і усі інші. Завдяки таким організаціям вони можуть краще пізнати світ. Олена Вербіцька – не лише керівник ГО «Кольори веселки», а ще й дуже активна мама. Де вже тільки не були наші дітки завдяки їй: і у кінному клубі, і на різноманітних майстер-класах, і в зоопарках та музеях. Хочемо для своїх діток лише найкращого. Це цікавий досвід для них, а ще – нові знайомства».

Бабуся дівчинки каже: коли прийшли з Улянкою у п’ятий клас, то дітки навчалися у найгіршому класі. «Парти просто розвалювалися, а учительські столи не закривалися. Завдяки активним батькам тепер діти навчаються чи не в найкращій класній кімнаті. Активні батьки – знахідка для нашого центру», – каже вона.

Класний керівник 7-Б класу Оксана Бохонська працює з особливими дітками понад десять років. А з дітками цього реабілітаційного центру – третій рік. Оксана Бохонська – дефектолог. Жінка каже: вона – фанат своєї роботи. За її словами, найважливіше для учителя – любити дітей.

«Улюбленій справі треба віддаватися сповна, – каже класний керівник. – Якщо всі будемо робити свою роботу вдало, то тільки тоді побудуємо успішну країну. Ці діти випромінюють добро, дарують нам багато щирості і тепла. Тож ми теж стараємося віддячити їм своєю добротою та любов’ю. Іноді з ними буває дуже важко працювати. До кожного треба мати підхід, кожному треба приділити увагу, бути терпеливим та уміти не здаватися. Тож навчати їх нелегко, але можна. Вони вміють читати, писати, рахувати. Усі вони мають знання: хтось знає більше, хтось менше. Як і в усіх школах. Цю роботу треба любити. Лише так можна досягнути гарного результату та завоювати довіру дітей. Повірте, це дуже непросто».

Жінка каже, що ці діти ходять до репетиторів та мають багато відзнак. «Нагороди їх стимулюють, – каже вона. – Надіюся, що з часом наше суспільство буде не таке жорстоке. Адже не всі ставляться до наших діток толерантно. Однак з часом усе зміниться. Я у це вірю».

tilkyrazom

Залиште коментар