Людмила Ковальчук: «Успіх завжди надихає на подальші дії»

Ми продовжуємо серію публікацій про стипендіатів Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», які зуміли не лише написати проект та отримати стипендію Фонду, а й успішно реалізувати його. Одна з таких стипендіаток – студентка Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Людмила Ковальчук.

У дитинстві вона мріяла стати лікарем. Та через певні обставини свою мрію здійснила лише через 20 років. За першою освітою Людмила закрійник. Певний час працювала за спеціальністю, пізніше шила на замовлення на дому, виховувала дітей, а їх у жінки троє, виконувала домашню роботу. А десь у глибині душі їй не давала спокою думка про нереалізовану мрію. Лише коли діти виросли, закінчили школу та стали студентами, Людмила наважилася на вчинок, що змінив її життя. 

– Якоїсь миті я просто вирішила зробити цей крок, здійснити свою мрію. Розуміла, що в цьому віці не зможу стати лікарем, тому вирішила вчитися на психолога – лікаря людських душ. Зараз мені 42 роки. Я навчаюся на четвертому курсі, пишу дипломну роботу і працюю практичним психологом у дитсадку, – розповідає свою історію жінка.

Людмила – активна студентка: виконує обов’язки старости групи, на волонтерських засадах працює з дітьми, пише наукові роботи.

– На першому курсі організовували групу для роботи з дітьми. Нам як майбутнім практичним психологам запропонували долучатися до цих занять. Ми допомагали викладачам, працювали з дітьми різного віку, які мали поведінкові розлади. Це мене й надихнуло на використання музикотерапії в груповій роботі, – каже Людмила. – Коли гіперактивна дитина чує спокійну музику, вона заспокоюється, а гіпоактивній, нав­паки, потрібні більш жваві мелодії. Я принесла музичний центр, який ми використовували під час занять. Слухання музики – це такий пасивний вид музикотерапії. За допомогою активного напрямку музикотерапії (співу, плескань руками в такт, танцювальних рухів) спонукали формування в дітей музичного слуху та смаку.

Участь у стипендіальному проекті Фонду Людмила брала двічі. Першого разу її робота з музикотерапії не пройшла конкурс. Жінка проаналізувала помилки, доопрацювала проект і наступного року знову взяла участь у стипендіальному конкурсі та здобула перемогу. На цьому Людмила не зупинилася, а й далі використовувала музикотерапію на практиці. Спочатку реалізовувала свою ідею в арт-терапевтичній групі на кафед­рі практичної психології та безпеки життєдіяльності. Зараз музикотерапію застосовує у роботі.

– Дякую сім’ї, яка підтримує мене, наставникам з університету за те, що допомогли мені реалізуватися. Ставши студенткою, я виросла в своїх очах, – каже на завершення розмови Людмила Ковальчук. – Стипендія Фонду, з одного боку, – це матеріальна винагорода за те, що робиш. Разом з тим, це мотивує, адже успіх зав­жди надихає на якісь подальші дії. Головне – не здаватися. Якщо є мрія, потрібно працювати над тим, аби її здійснити.

oksy

Залиште коментар