Тренер – не лише наставник, а й фінансовий директор та менеджер

Крок за кроком упродовж семи років Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» створює можливості для всебічного розвитку волинян, розбудовуючи спортивну інфраструктуру міста та області. Будівництво міні-футбольних полів, встановлення тенісних столів, облаштування майданчиків Street workout – це все робить фізичну культуру доступнішою. Засновник Фонду Ігор Палиця вкладає у спорт великі кошти. Адже, на його переконання, це інвестиції у майбутнє.

«Підтримка ігрових видів спорту» – проект Фонду, який передбачає фінансову допомогу на ігрові види спорту – волейбол (юнаки, дівчата), баскетбол (юнаки), гандбол (юнаки), аби ці команди могли брати участь в офіційних всеукраїнських та міжнародних змаганнях.

Третій рік поспіль Фонд підтримує юних волейболістів. Про співпрацю з Фондом, бачення проблем та перспектив розвитку чоловічого волейболу на Волині розповідають президент Федерації волейболу Волині Ігор Олексійович Рясик та старший тренер відділення волейболу КДЮСШ №1 Ігор Васильович Кравчук.

Розкажіть, у якому стані перебуває волинський волейбол. Чи помітні перспективи розвитку цього виду спорту?

І. Р.: – Волейбол на Волині розвивається. Можливо, не такими темпами, як хотілося б, але ми працюємо над тим, щоб досягнути максимального рівня. Поки йдемо впевнено в потрібному напрямку завдяки Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», Луцькій міської раді, Федерації волейболу Волинської області, КЗ «КДЮСШ № 1 Луцької міської ради», які завжди підтримують наші ініціативи.

І. К.: – Волейбол на Волині був, є і буде. Зараз ми граємо двома віковими категоріями на чемпіонаті України «Дитяча ліга». Серед  ДЮСШ України, які беруть участь у змаганнях, поки посідаємо третє місце. Це вагомі результати. Діти ростуть. У нас є майбутнє. Думаю, ще кілька років – і будуть грати в команді майстрів. Тож можна сміливо казати: волейбол не стоїть на місці. Хоча є й чимало проблем. Найбільша з них – відсутність місць для тренувань. Наша спортивна школа не має свого спортзалу. Це нонсенс. Ми тренуємося на базі загальноосвітніх шкіл. Відповідно, не можемо прийняти офіційні змагання. Постійно граємо на виїзді. Багато проблем із фінансуванням.

– Ігорю Васильовичу, Ігорю Олексійовичу, які вікові категорії беруть участь у чемпіонаті України з волейболу «Дитяча ліга»? Що це дає вашим вихованцям?

І. К.: – Участь у чемпіонаті беруть діти з 2001-2005 року народження. Ми граємо у двох категоріях: 2003 і 2005 років. Вже відбулося три тури. Ми і з меншими, і зі старшим дітьми входимо в трійку найкращих команд України. Четвертий тур будемо грати в Житомирі. Для дітей це дуже цікаво. З кожною грою вони лише ростуть. Моя мета – підготувати дітей, якомога більше навчити, щоб вони поїздили, побачили, як відбуваються змагання, як тренуються інші діти.

І.Р.: – Змагання – це підсумок за певний час, своєрідний екзамен для дитини. Ігор Васильович графік своїх вихованців побудував таким чином, що вони грають щотижня. Зокрема, команда КДЮСШ №1 грає у відкритому чемпіонаті міста Луцька (група Б), заявилися на чемпіонат Луцького району, дитячу лігу, чемпіонат області, в березні заплановано студентський турнір. Графік дуже насичений.

– Яка ситуація із розвитком дитячого волейболу в районах, зокрема у юнаків?

І. К.: – У Ковелі є база для тренувань, тому ковельські тренери роблять максимум з того, що від них залежить. Молодий гравець волейбольного клубу « Олюртранс» Богдан Сокол почав тренерську роботу в Маневицькому районі. У них вже були виїзди на змагання. Ситуація в інших районах лишає бажати кращого. Ми хочемо зрушити це питання з місця. Можливо, проведемо обласні змагання, аби діти грали у волейбол не лише на папері.

Яка перспектива волейболіста-вихованця ДЮСШ?

І. Р. – Після закінчення школи дитина має визначитися: далі грати у волейбол чи присвятити себе іншій справі. Не всі стають професійними волейболістами. Якщо з групи виходить 4-5 людей, які продовжують займатися волейболом – це дуже високий результат.

І. К.: – Я пояснюю дітям, що вони не встануть уранці з ліжка відомими. Для досягнення результату треба працювати й працювати. Якщо гравець зумів себе зарекомендувати, його запрошують за кордон. У нас є випускники, які грають в Польщі, Італії. Але це одиниці. Цього можна досягти лишень через велику працю.

– Тренер має бути не лише тренером, а й педагогом і психологом…

І.К.: – …і мамою й татом. Коли їдемо на змагання, я дітям кажу: якщо щось станеться, в першу чергу маю знати я. Бо батьки далеко й нічим допомогти не зможуть. Крім цього, тренер – це і фінансовий директор, і менеджер. Ми шукаємо кошти де тільки можна. Просимо підтримки батьків, допомагають департамент сім’ї, молоді, спорту та управління освіти Луцької міської ради. Відчуваємо вагому підтримку Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», який уже третій рік нам допомагає і повністю забезпечує фінансування однієї вікової категорії. Хотілося б, щоб і відділ з питань фізичної культури і спорту обласної державної адміністрації повернувся до нас обличчям, адже вони обіцяють-обіцяють, а в кінцевому результаті ми шукаємо кошти.

– Ігорю Васильовичу, які цілі на цей сезон?

І.К.: – Дуже хотілося б стати призерами чемпіонату України серед дитячих команд. Такого не було у Волинській області, напевно, більш як 10 років. У дітей горять очі, вони докладуть максимум зусиль, аби це все здійснилося.

– Ігорю Олексійовичу, в кінці року була звітно-виборча конференція федерації волейболу Волинської області. Загалом які плани на новий період?

І. Р.: – Будемо розвивати волейбол до певного досконалого рівня на всіх етапах – від дитячого до дорослого. Тому має передувати вибудована система розвитку цього виду спорту. У нас є багато планів, різних заходів. Будемо проводити чемпіонат міста чи області серед жінок. Ми зробили цікавішим відкритий чемпіонат Луцька серед чоловічих команд.

Що для вас означає волейбол? Яку роль він зіграв у вашому житті?

І. Р.: – Волейбол – це і є моє життя. За моїми плечима дитячий, студентський, професійний волейбол. Зараз граю у ветеранській команді. Двічі брав участь в чемпіонаті світу, раз – у чемпіонаті Європи. Волейбол – це цікава інтелектуальна гра, яка потребує певних обдуманих дій та приносить велике задоволення.

І. К,: – Для мене волейбол – це все. Навіть не уявляю, що робив би, якби не був у цій сфері. Я завжди йду задоволений на тренування. Сумую за дітьми під час канікул. Тренер працює, аби його вихованці були кращими, досягали певних висот. Проте я завжди кажу: не так важливо, чи станете ви спортсменами, головне, аби стали людьми.

oksy

Залиште коментар