З добром у серці. Історія Регіни

Часто у поетичних рядках поетеси-аматорки фігурує фонд Ігоря Палиці «Тільки разом». Уже не перший рік ця організація забезпечує харчуванням 50 самотніх лучан. Та й взагалі у рамках програми фонду «Із добром у серці» час від часу передбачають підтримку територіального центру. Бо ж піклуються про найвразливіших.

Про це повідомили у прес-службі Фонду.

«Мене звуть Регіна. Родом я із Закарпаття. Мукачево. Батько робив там, мама в школі була вчителькою, потім ми переїхали у Ленінград і завезли мене в ліс. До діда. Дід був старший лісничий. І все моє дитинство пройшло в лісі. Живу я в Луцьку, закінчила я тут культосвітнє училище, проживала в обласній бібліотеці, працювала у психлікарні, робила в садочку», – розповідає.

У Луцьку минула юність Регіни, тут народився і виріс її єдиний син, який нині виїхав жити в Ізраїль. З ним вона ділиться усім, адже її Ігор – найперший друг. Телефоном читає свої поезії, які народжуються щодня.

«Писати я почала з 9 років. Дідусь мій був золотий по всіх словах. Був старший лісничий, він чудово малював, він займавсь різьбою по дереву, він писав картини, він писав вірші. Ну, щось, видно, мені передалося», – розмірковує Регіна.

Регіна – творча й дуже емоційна людина. За це її цінують друзі. Їх вона має чимало.І все життя було не дуже поблажливим до цієї жінки, яка любить його понад усе.

«Якось життя в мене таке… воно важкувате… важкувате чому? Тому що в батька сестра була Регіна і її німці розстріляли під час війни. І от якось в мене такі йде по життю – не все гладко. Ні. Нічого, витримую. Минулого року в нас вийшов стрес – і Ігор поїхав, і були деякі такі неприємності в мене в житті, і я потрапила в лікарню. Лікар мене вилікував і сказав: Регіна, ми не реагуємо ні на що, життя приймаємо так. Я дуже-дуже емоційна. Дуже емоційна, розумієте. От, наприклад, я отак іду – десь квітка розцвіла, я вже мушу прийти написати про неї. У мене в душі дуже багато дитинства. Дуже люблю іграшки дитячі. Як ви бачите. Робила в садочку, діти мене любили, я любила дітей. Вже зараз… що зробиш? Людина на пенсії. А писати я люблю. Я люблю поліпшувати настрій і робити світлий день. Оце я люблю. Біля мене хороші люди», – каже пані Регіна.

Пише поетеса-аматорка щодня. З шостої до пів на дев’яту її зошит поповнюється двома-трьома новими творами. Теми – найрізноманітніші, від пейзажної лірики до громадянської. Рідна душа – поетеса землячка.

І жодного разу з вуст Регіни не злетіло слово самотність. Можливо, тому, що телефон завжди озивається голосом сина, а в будь-який момент може звернутися за підтримкою, нехай і моральною, до працівників територіального центру обслуговування громадян. Соціального працівника Наталю і психолога Тетяну сприймає, як подруг. Знайшли спільну мову з півслова, з півпогляду, із півпоруху.

Часто у поетичних рядках фігурує фонд Ігоря Палиці «Тільки разом». Уже не перший рік ця організація забезпечує харчуванням 50 самотніх лучан. Та й взагалі у рамках програми фонду «Із добром у серці» час від часу передбачають підтримку територіального центру. Бо ж піклуються про найвразливіших.

«Добрими я вважаю людей тих, які відкликаються, коли в тебе біда і подають тобі руку. В людині повинно бути добро не словом, а серцем, розумієте?Я бачила добро.І я даю багато людям добра. Справа в тому, що, розумієте, людина , яка, як то кажуть, заблудилася серед двох сосон, її треба вивести звідти. Треба показати. А якщо вона не хоче, то треба доказати, але це дуже важко», – розповідає Регіна.