З добром в серці. Історія Ганни Ткачук

Ганна Петрівна Ткачук – знана у Луцьку вишивальниця. Нитка за ниточкою вона уміло малює візерунки на рушниках, сорочках, накидках і навіть картинах. Любить це заняття з дитинства.

– У школі було трудове навчання, де нас учили, як голку тримати, як вишивати, як хрестика класти. А потім я вже й сама стала цим жити, – розповідає Ганна Петрівна. – Ще коли дівчиною вишивала, то при лампі. Світила вечором лампу і вишивала на свою втіху. Прийду до хати, хочу віддихнути – сіла, півгодинки повишивала і собі вже й перепочила. І отак усе життя любов до вишивання не минає, ніяк без цього не можу. Вишиваю та й співаю собі усіляких народних пісень, душею відпочиваю.

Якби хто попросив Ганну Петрівну порахувати, скільки ж у неї робіт, то не злічила б точно. Виконувала усі прохання і доручення з вишивання, переймала візерунки у подруг, шукала ідеї в журналах.

Вишивальниця готова відгукнутися на будь-яке прохання про допомогу. Усі сусіди знають, що до неї завжди можна звернутися – ніколи не відмовить, а то й сама запропонує.

– Якось пішла нитки шукати. Зайшла у один магазинчик і познайомилася з жіночкою, яка саме шукала матеріали для вишивання дитячих сорочок, – пригадує своє знайомство із Фондом  «Новий Луцьк». – Та й я одразу запропонувала вишити. Я ж не хочу ні зарплати, нічого. Бо така справа мені до душі, а дарувати свої вироби діткам – надзвичайно приємно. До того ж, Фонд надав і нитки, і голки, і матеріал.

Таким чином Ганна Петрівна стала учасницею і партнером проекту «Подаруй дитині вишиванку» від Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк». Вишиванки, що їх виготовляли дбайливі руки волинських майстринь, стали гарними дарунками маленьким сиротам, дітям з особливими потребами та із малозабезпечених сімей.

– І двом хлопчикам вишила, і трьом дівчаткам. Як з душею за справу берешся, то кожному та вишиванка буде приємна, – міркує Ганна Петрівна. – А я завше вишиваю з добром, інакше немислимо. І ось дарувала дітям вироби, а вони плакали і навіть в руку цілували. Тішуся, що малеча так раділа. Тим паче то були такі дітки особливі – інваліди. Вони направду щиро раділи таким дарункам і увазі.

З роками вишивати пані Ганні все важче, довелося пережити складну операцію, та вона не жаліється. Просити допомоги деінде незручно. Каже, що доки працює, рухається. Живе з молодою сім’єю доньки. Пишається тим, що виростила своїх дітей такими ж – добрими і справжніми людьми.

Діти – і Таня, і Міша – коли до школи ходили, то я за них не червоніла. Завжди вчителі мені казали, мовляв, поділіться секретом, Ганно Петрівно, як зуміли виховати таких гарних дітей? – з приємністю пригадує жінка. – З усіма живу дружно, що не попросять – допомагаю. То й до мене люди так – по-доброму. Бо тільки на добрі людському тримається світ.

Redaktor

Залиште коментар