Гнів і біль Майдану – очима волинського письменника-патріота

Книгу «Гнів і біль» про події 1991-2014 років, героїв Небесної сотні та ідентифікацію української нації видав волинський письменник Олексій Добко завдяки підтримці благодійного фонду «Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк».

Епіграфом до книги:«Я проти воєн, і будь-якої окупації! На смерть піду проти ворога, Я син і воїн свого народу, своєї нації!» автор хотів показати, що нація для нього – на першому місці.

Під час зустрічі письменника з заступником голови правління благодійного фонду Іриною Констанкевич, Олексій Добко розповів про свою позицію як письменника і громадянина та до якого діалогу з читачем закликає книга.

– Як Ви вважаєте, на якому етапі зараз перебуває Україна? Пройшовши через цей біль, через ці випробування, ми станемо політичною нацією з ідеєю державотворення?

 — Бажано. А то чим більше партій, тим більше все розпорошено, розбито, нема єдності. З мого боку, бути письменником і мовчати не можна.

 — Ви не підтримуєте тих письменників, які кажуть, що треба дистанціюватися від політики, не втручатися в те, що відбувається?

 — Письменник повинен бути в душі воїном. Якщо він не стоїть за свій народ,то він не потрібен взагалі.

 — На вашу думку, ставлення до подій Майдану і їх оцінка з часом зміняться?

 — Ми ще не закінчили Майдан. І Майдан ще буде, тому що так далі терпіти не можна. Зараз я готую нову книгу, де пишу про те, що мусить бути єдність.

– На кожній сторінці книги відчувається звернення до читачів, Ви апелюєте і хочете, порушуючи ці питання, не просто ілюструвати те, що відбулося, не тільки констатувати події і увіковічнити імена героїв, але більшою мірою книга активна, закликає до діалогу. Яку ідею Ви переслідували, на який резонанс очікуєте?

 — Дуже гарно було сказано колись: «Свій до свого по своє». Ми повинні об’єднуватись. І йти однією дорогою. А хто на дорозі нам заважає – того в сторону. Відносно росіян, що вони називають нас бандерівцями. Ми українці, націоналісти. Я двічі був у Канаді. Там написав такий вірш сину: «Ти родивсь по волі Божій, ввійшов у край і нарід свій, тож служи сім’ї єдиній, Україна — ім’я їй. Вчися жити у народів, які не знають мерзоти… Живи життям свого народу, Горе, щастя з ним діли, А почуєш поклик брата – стань і ти в його ряди. Повір, настане світлий час, впадуть окови тиранії, І ми піднімем вольний стяг На нашій славній Україні».

– Ситуація з книговиданням в Україні складна. Натомість, тоннами завозять в Україну російські книги.

 — Я над цим думаю, потрібно писати лист президенту. Треба залучати громадських активістів і впливати на цю ситуацію. Раніше, і я описую цю ситуацію у книзі, забороняли українську мову. Правду про це потрібно поширювати, проводити зустрічі зі студентами. Я бачив, як вивозили дітей у 39-40-их роках, як ті діти плакали. Я про це згадую. Часом не спиш, думаєш про ті страшні події.

«Патріотичні книги потрібно підтримувати і поширювати, тільки в такий спосіб можна донести ідеї автора до молодшого покоління і зробити вклад у державотворення», – прокоментувала заступник голови правління благодійного фонду «Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк» Ірина Констанкевич.

Вона подарувала Олексію Добку факсимільне видання «Кобзаря» 1840-го року з побажаннями, щоб Шевченкове слово завжди надихало. Натомість, волинський письменник побажав засновнику фонду, Ігорю Палиці, підіймати патріотичні настрої в Одеській області.

«Розгублена нація – рабиня у ворожих колах. Коли я побачив ці страшні картини Майдану, як ці діти гинуть, їх не вписати в історію з мого боку було б гріхом. У 45-ому році я мав такий випадок, що я чудом залишився живим під час війни, і кожен має виконати своє призначення», – сказав автор книги «Гнів і біль».

Довідково: Олексій Добко – відомий волинський письменник, публіцист, архітектор, Голова провідної ради Ліги українських письменників імені Павла Чубинського. Народився 21 березня 1931 року у селі Ветлин на Львівщині. З 1935 року проживає на Волині.

Автор проектів і будівничий 11 храмів у селах Волині, організатор і співавтор спорудження пам’ятників жертвам розстрілу в’язнів Луцької тюрми та монументу загиблим дівчатам-полонянкам на вулиці Потебні у Луцьку.

Сприяв створенню і встановленню монументу жертвам комуністично-більшовицького злочину на Замковій площі. Автор поетичної збірки «На хвилях Стиру», пісенної збірки «Благовіст», історичної повісті «Три тополі», збірки мініатюрних творів «Крок за кроком», повісті «Незвіданий та рідний», монографії : у першому виданні – «Час назрів..» (1998 р.), у другому виданні – «Досить!»(2004 р.), у третьому – «Слідами тиранів» (2007 р.).

Щорічно видає альманах Асоціації незалежних волинських письменників ім. Павла Чубинського «Перевесло».