Школу, яку влада кинула напризволяще, рятують усіма силами

Село Серхів, що на Маневиччині, – мальовнича поліська глибинка, до якої веде добрих 15 кілометрів бездоріжжя. У місцевій дев’ятирічній школі здобувають знання 80 учнів. Директор Наталія Паламар, яка 20 років очолює навчальний заклад, та громада села переконані: школа має майбутнє. Проте місцеві чиновники твердять, що заклад приречений на закриття.

Серхівська школа складається з трьох будівель – польської, якій понад сотня років, радянської та української. Як і в більшості навчальних закладів, проблем тут вистачає, адже фінансування від держави фактично немає.

« Парти, за якими навчаються діти, у школу завезли ще в 1978 році. Діти сидять, як у середньовіччі – на ослонах. Торік спонсори надали 20 стільців. Кілька парт нам передали зі Старого Чорторийська», – розповідає Наталія Паламар.

Зі слів директора, єдине, що виділив відділ освіти перед початком навчального року, – фарба. Проте вона виявилася неякісною і за кілька тижнів почала стиратися. Люди кажуть, що районна адміністрація не дозволяла залучати в школу кошти батьків та спонсорів. З одного боку, це ніби й добре, з іншого – школа направду опинилася на межі виживання.

Коли директор дізналася, що відповідно до рішення Волинської обласної ради, місцевим бюджетам було спрямовано субвенцію в 5 мільйонів 25 тисяч гривень на будівництво внутрішніх убиралень, сподівалася, що і її школа тепер матиме кімнати гігієни. Та голова Маневицької РДА Андрій Линдюк вирішив по-іншому.

«Голова РДА «перекреслив» наші туалети. Коли я поїхала до нього на прийом, він категорично сказав, що в Серхові школа не має майбутнього. Хоча в районі лишився майже мільйон невикористаних коштів», – пригадує Наталія Паламар.

Проте серхівська громада впевнена у зворотньому: їхнє село перспективне, і закриття школи люди не допустять. Серхівчани побачили, що годі чекати допомоги від влади, і взяли ситуацію у свої руки.

Улітку ініціативна група батьків майбутніх першокласників звернулася в маневицьке представництво Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» із проханням допомогти облаштувати клас, де навчатимуться їхні діти.

«Батьки занепокоїлися здоро­в’ям своїх дітей. Адже у класі не було відповідних умов для навчання. Вони написали проект, знайшли співфінансування. Тепер першокласники сидять на зручних стільцях за новими партами. Також у рамках проекту придбали сучасну стінку, – підсумовує керівник представництва Фонду в Маневицькому районі Надія Борисюк. – За останні півроку громада зробила у школі досить радикальні зміни».

До речі, це не перший проект Фонду, реалізований у Серхівській школі. За рік до цього в закладі замінили старі вікна та двері на енергозберігальні.

Після реалізації проекту з облаштування класу для першачків директор, заручившись підтримкою колег та односельчан, узялася за будівництво внутрішніх вбиралень.

Для початку об’єднали три будівлі в одне приміщення. До благого діла долучилися не лише педагоги та батьки, а й жителі села, випускники школи, підприємці. Зараз серхівчани трудяться над облаштуванням санітарної кімнати. Школа працює у дві зміни: до обіду навчаються діти, а після закінчення уроків до роботи беруться майстри. До речі, все роблять працівники школи та батьки. Попереду ще багато роботи, та люди налаштовані рішуче.

« Усе, що тут зроблено, – своїми руками. Жоден начальник відділу не долучився. Я думаю, що ми впораємося. У нашій школі прекрасний молодий колектив, хороші батьки. Без їхньої підтримки в мене нічого не вийшло б», – зауважує директор.

Йдемо з Наталією Ананіївною школою. Вона розповідає, як було раніше: де стояла стіна, як розділили клас, ділиться планами. Вид­но, що жінка живе цією школою. Вона як ніхто розуміє: якщо зараз відступити, то село направду лишиться без майбутнього.