Не маємо права забути тих, хто боровся за волю України!

По двадцять п’ять років заслання за любов до України отримали лучанки Віра Шевчук та Анастасія Селина. У ті страшні воєнні часи їм було по 15-20 років. Каторжні роботи, ярлик «ворог народу» та запис в особовій справі «зрадник Батьківщини» – ось аж ніяк не все, що отримали жінки за підтримку бійців Української Повстанської Армії. А ще – підірване здоров’я, скалічене особисте життя, цькування рідних та близьких, заборона працювати на достойних посадах. Однак вони кажуть, що не шкодують про жоден свій вчинок.

Днями Україна вшановувала тих, хто живий, і тих, хто загинув під тиском сталінської  машини репресій. До Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» із листом звернулася голова ГВО «Волинське обласне товариство політичних в’язнів і репресованих» Валентина Єгорова. У ньому жінка просила допомогти тим членам товариства, хто найбільше цього потребує. У списку – 25 хворих, немічних і вже дуже стареньких лучан, які пройшли страшні випробування концтаборами.

Працівники Офісів розвитку кварталу відвідали колишніх політв’язнів. Координатор одного із Офісів, депутат міської ради від партії УКРОП Орися Залевська, побувала в домівках Анастасії Селиної та Віри Шевчук.

Історії жінок вражають. Пані Анастасії був 21 рік, вона працювала продавцем у сільському магазині в селі Несвічі. «Приходили вояки з УПА, бо неподалік була криївка. Я їм давала все, що могла – мило, керосин, білу тканину на халати. А потім мене арештували. У справі проходило семеро, усі родичі. Наразі жива лише я. Вирок військового трибуналу – 25 років заслання у табір Тайшет Іркутської області. Працювала на лісоповалі, потім щипала сльоту. Повернулася, коли мені було вже майже 46. Заміж хоч і вийшла, але дітей не маю. Доживаю із братихою, батько якої також за націоналізм отримав 10 років каторжних робіт», – ділиться Анастасія Селина.

DSC_7336

Віра Шевчук потрапила до страшного казахстанського табору Кенгір. Вона – учасниця Кенгірського повстання в’язнів, які голіруч намагалися скинути керівництво табору. «Дівчата того дня повдягали, хто мав, вишиванки й закрили собою хлопців. Думали, що по жінках стріляти не стануть. Та де там – не просто стріляли, а передушили усіх танками», – згадує пані Віра.

DSC_7356

Як розповіла голова «Волинського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих» Валентина Єгорова, Фонд Ігоря Палиці постійно опікується цією категорією лучан. «Відчутна підтримка і допомога продуктами харчування, ліками, а також Фонд «Тільки разом» виділяє для членів нашої організації путівки на лікування в санаторій «Пролісок». Ми відчуваємо турботу і піклування від них постійно, а не лише на пам’ятні дати. Такі дії допомагають хоч трішки віддячити цим людям, які колись відстоювали незалежність України для нас!».

DSC_7327

oksy

Залиште коментар