З добром у серці. Історія Олександра Кравченко

Арт-терапія – незвичний, але дієвий спосіб подолати психологічні травми. Завдяки мистецтву вдається розкритися, зануритися до найпотаємніших струн душі та заспокоїти те, що болить. Війна відкрила та спровокувала багато ран. Аби бійці не залишалися сам на сам із проблемами, з ними працюють психологи. У тому числі, використовуючи мистецтво як терапію.

Волонтер Ковельського центру допомоги бійцям АТО Анна Лисакова розповідає, коли до них звернулися перші бійці за психологічною допомогою, в Центрі не було професіонала, який міг би заради проблемам солдатів.

Згодом познайомилися із Антонієм Мельником, психологом, викладачем Снідноєвропейського національного університету імен Лесі Українки. Повертати  бійця у реальне життя за посередництвом мистецтва – спільна ідея волонтерів, митців і Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк».

«Таким чином ми крок за кроком створили програму, в якій зараз працює психолог, психотерапевт, психіатр, арт-терапевт, рефлексотерапевт. Є  фізіологічна база санаторію, а також заняття із йоги – все те, що може допомогти хлопцям прийти в себе, повернутися до нормального життя і знайти себе після воєнних дій», – розповідає Анна Лисокова.

Така реабілітація потребує і відповідної медичної бази, і вузькопрофільних спеціалістів, які знають, яка саме допомога потрібна таким людям. До ідеї арт-терапії бійці ставляться по-різному. В основному перша реакція – поблажливість. Мовляв, навіщо це дорослому чоловікові? Але потім бар’єр між вояками і арт-терапевтом стає все прозоріший.

Боєць 14 бригади, начальник медичного пункту протитанкового дивізіону Олександр Кравченко попав у першу хвилю мобілізації, коли все лише починалося. До того, був учасником Революції Гідності. у своєму житті йому довелося побачити і чимало такого, про що волілось би забути, а ще ліпше – не знати ніколи. Важко порахувати, скільки кілометрів йому довелося подолати у напрямку зони неоголошеної війни і назад. Він – і боєць, і нині волонтер. Його місія – оберігати наше життя. І тих, хто його захищає там, на Сході.

Важко сказати, ким вважають Олександра щонайперше – чи бійцем, а чи волонтером. Його бачать скрізь – і на передовій, і в авто майстерні, і на благодійних концертах, виставках, і за кермом вантаженого продуктами і бронежилетами автомобіля.

Той,хто дивився війні у вічі, довго не зможе її забути. Відновлення сили просто необхідне, життєво важливе.

Спочатку Олександр сам проходив психологічну реабілітацію, щоправда, без арт-терапії. Нині ж допомагає професіоналам, служить містком між спеціалістами і тими, кому вони прагнуть допомогти.

 «Людині, яка була на війні, доводиться все робити на підсвідомому рівні. Свідома людина, громадянин керується так: дія, подумав, протидія. У бійця це викреслюється. Тому що, якщо він буде думати, то він може не вижити. Все інстинктивно. В бійця відключається кора головного мозку за рахунок стресу, воно все розсипається. То для того, щоб людина могла себе адекватно вести, усе потрібно поставити на місце. Саме це допомагає робити арт-терапія. Починаючи з того всього, як ми вчилися ходити. Гратися в ті самі ігри… Дорослі хлопці в реальному житті бавляться. Ми по-новому вчимося жити. Після того, що ми бачили, після того, що ми пережили.», – розповідає Кравченко.   

Із художницею і арт-терапевтом  Тетяною Мялковською Олександр пише спільну роботу. І вона дається непросто – у суперечках,мистецьких баталіях, але з цього народжується дещо справді оригінальне.

«Я зробив репродукціюсвоєї фотографії, яку зняв рік тому, коли ми стояли під  Донецьком. Ця фотографія за один день облетіла весь Інтернет. Після того,коли ми повернулися з АТО, то я , якомусь показую, то мені кажуть, що то фото з Інтернету. Кажу – стояти, це моя. Я показую в оригіналі. То в мене була давно ця ідея – намалювати картину саме із цієї фотографії, я хочу закінчити її…»,  – ділиться Олександр.

У таких,здавалось би, невинних розвагах – серйозна праця обох боків – і спеціалістів, і самих реабілітантів. Народжуються оригінальні, талановиті полотна, ікони, сюжетні картини, батіки. У них – живі, неприборкані емоції, шлях до нормального життя, що ним іти ще ой, як довго. І добре було б, аби іти ним не самому, а спираючись на розуміння, на підтримку, усвідомлювати те, що не кинутий напризволяще. Олександр вважає, що неабияка заслуга належить благодійникам, адже завдяки фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк» учасники АТО регулярно отримують психологічну підтримку і реабілітацію.

 

Redaktor

Залиште коментар