З добром у серці. Історія Анни Харчук

Лучанка Анна Харчук, навчається у Луцькому навчально-реабілітаційному центрі,у десятому класі.

Сталося так, що її з дитинства виховують дідусь і бабуся.Щоправда, вони, швидше, просто не заважають дівчині розвиватися так, як вона сама задумала. Попри проблеми з зором, Аня любить шити, ліпити, малювати та співати. Інтереси в дівчини різносторонні, щоправда, напрямок один – мистецтво.

Зустріти цю дівчину просто отак нічим не зайняту – вкрай непросто. Кожна хвилина у неї – на вагу золота. Вона присвячена якомусь заняттю. Змалечку намагалася охопити якнайбільше – бралася за найрізноманітніші заняття, те, що виходило, розвивала. Спочатку малювала, а потім захопилася музикою.

«Це була така історія. Зайшла вчителька музики в клас, Валентина Андріївна. І запитала: хто хоче займатися музичним інструментом якимось? Я довго вагалася, але все одно підняла руку. Мені запропонували грати на бандурі. Я довго думала, але все ж вирішила спробувати. Спочатку не дуже добре виходило, але з часом усе краще й краще виходило грати на бандурі», – розповідає Анна.

Ще дівчина має гарний голос і найголовніше – любов до того, чим займається. Вважає, що бандура не лише співець українського фольклору, але й універсальний інструмент, що однаково легко відтворює і класику, і сучасних композиторів. Як бандуристка Анна брала участь у конкурсах .

«В міжнародному конкурсі я здобула друге місце.

Було багато учасників, і десь приблизно 140 людей з різних областей України, дехто з інших країн. Я грала три твори – «Шум моря», концертний етюд і сонату», – продовжує розповідь Анна.

У бесіді Аня дуже скромна, видається навіть ледь несміливою, натомість мова її музики – дуже вільна, жива, емоційна. Вони з інструментом настільки добре розуміють один одного, що здаються одним цілим. Також Аня любить і вміє ліпити з глини.

«Спочатку мені бабуся купила пластилін. Я почала якісь фігурки робити. Чим більше робила , тим краще виходило. Пластилін кольоровий, з нього можна одразу робити всякі вироби і не розфарбовувати. А з глиною не так, спочатку потрібно висушити, потім розфарбувати. У мене все краще і краще виходило. Пізніше познайомилася з Олександром Жаловагою. І вже у його організації почала робити з глини вироби», – ділиться своїми талантами Аня.

Олександр Жаловага і його громадська організація «Зірка надії» упродовж двох років за підтримки ФондуІгоря Палиці «Тільки разом» реалізовують мистецько-реабілітаційний проект «Арт-терапії». Фонд закуповує матеріали, для випалювання кераміки за кошти організації,

придбав спеціальну піч. Так, особливі дітки, мають можливість і творити, і оздоровлюватися, і спілкуватися, і навіть здобувати професію. У Анни кераміка виходить не гірше за пластилінову ліпку. Її вироби побували на різдвяній виставці.

Але і ліпленням Аня не обмежилася. Її зацікавило ще й бісероплетіння.

«Спочатку пішла на гурток, там в’язала всякі вироби. Я перестала ходити на заняття, але залишати бісер я не стала. Я самотужки в інтернеті шукала схеми і робила. Бувало, що фантазія вмикалася» , – усміхається Анна.

Незважаючи на проблеми із зором, Аня не залишає бісеру, усі прикраси виготовлені власноруч. Сама ж вигадує сюжети, візерунки.

Свій страх у спілкуванні Аня долає за допомогою театрального мистецтва. Вона займається у колективі «Забавляночка». Театр дозволяє пізнавати світ у цілому і людей зокрема, відрізняти фальш від щирого та справжнього.

А ще Аня вірить у добро. Саме воно здатне змінити світ, зробити його кращим. Адже добро ставить усе на свої місця.

«На мою думку, добрі люди потрібні, без цього не існував би світ, був би хаос. Добро – то і є своєрідний порядок», – каже Анна Харчук.

oksy

Залиште коментар