ТІ, ХТО НЕ ВТРАЧАЄ ДУХ БОРОТЬБИ ЗА УКРАЇНУ: У ЛУЦЬКУ ВІДБУЛОСЯ ЗІБРАННЯ РЕПРЕСОВАНИХ ТА ПОЛІТВ’ЯЗНІВ

Спогади про трагічні часи тоталітарного комуністичного режиму, світлини репресованих, вишиті на засланні в Сибіру картини та подарунки від Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом»: у Луцьку на урочисте зібрання згуртувалися колишні політв’язні та члени родин репресованих волинян, – повідомляє ІА «Волинські новини»
Організувала захід ГО «Волинське обласне ветеранське товариство політичних в’язнів і репресованих». Голова організації Валентина Єгорова розповіла, що третьої неділі травня відзначають День пам’яті жертв політичних репресій. Організація раніше проводила виставки, присвячені річниці заснування Колківської республіки, 75-ї річниці створення УПА, Дня українських героїнь тощо.
Всеукраїнське товариство політичних в’язнів та репресованих постало у червні 1989 року, коли ще діяв КДБ і забороняв членам товариства збиратися у приміщенні. Тоді зібрання провели просто неба в Києві на вулиці Львівській, а Волинь на ньому представляли Мелетій Семенюк та Микола Коц, які згодом стали засновниками Волинського товариства політичних в’язнів і репресованих та Братства ветеранів ОУН-УПА. Організацію було засновано у травні 1991 року, до офіційного проголошення Незалежності України.
Товариство об’єднує тих, хто пройшов табори ГУЛАГу, отримав великі строки в тюрмах (так званий бандерівський строк на 25 років). За інформацією ЮНЕСКО, з цієї категорії осіб додому живими повернулися лише 10-15%. Також у товаристві є реабілітовані репресовані особи, яких було вислано на заслання та поселення – цілі родини з малолітніми дітьми вивозили у Сибір за те, що їхній батько чи дід належав до УПА. Входять до організації і члени родин репресованих та ті, хто народився на засланні, у тюрмах чи лишився без опіки батьків. У серпні 96 років виповниться Петру Мартинюку, колишньому сотенному УПА, багаторічному політичному в’язню, який брав участь у Норильському повстанні.

Донедавна законодавство не визнавало такої категорії, як діти репресованих, але Президент вже підписав новий закон про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років. Так, останній політичний в’язень повернувся додому в листопаді 1991 року.

Організація намагається підтримувати репресованих, продовжує дух їхньої боротьби, щоб показати світу, що такі люди є, що Україна жива.

Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» неодноразово підтримував членів Волинського обласного ветеранського товариства політичних в’язнів і репресованих та Луцької міської ветеранської спілки політв’язнів і репресованих. Матеріальна допомога на оздоровлення, продуктові набори, оздоровчо-курортний відпочинок у санаторії «Пролісок» –  Фонд не лишається осторонь людей, які творили історію незалежної України. Виділяв Фонд і кошти на  здійснення статутної діяльності організацій, а в 2015 році за його сприяння  придбали сценічні костюми для народного колективу «Писанка», що діє при Луцькій міській ветеранській спілці політв’язнів і репресованих.

Цьогоріч до Дня пам’яті жертв політичних репресій члени товариства отримали від Фонду сертифікати на покупки в супермаркеті «Наш край». Тим, хто через поважний вік та стан здоров’я не зміг прибути особисто, їх передали рідні.

Під час зібрання демонстрували світлини та особисті речі тих, кого примусово виселили з рідної Волині. Серед них – вишите зображення церкви, на яке молилися виселені в Кемеровську область, оскільки церкви там не було. Демонстрували також мініатюрне Євангеліє 1914 року випуску, картину, вишиту на засланні, фотокопію молитовника, що ним користувалася родина репресованих.

Любов Стельмащук розповіла, що її мамі вже виповнилося 90 років, але вона добре пам’ятає непрості часи, вояків УПА та вивезення родин українців з рідного краю. Її рідні, сім’я Марчуків, проживали в селі Хотешів Камінь-Каширського району, їх вивезли до Сибіру, в далекий Красноярський край. Батьки жінки допомагали повстанцям, які зупинялися у них на хуторі, а дядько став зв’язковим УПА. За це дід та дядько отримали максимальний термін таборів – 25 років, а родину вивезли на спецпоселення. Їхні світлини також могли оглянути учасники зібрання.

Доля родини Ольги Окунєвої складалася важко, але вони усе ж вистояли. Усю сім’ю в буремні роки вивезли до Сибіру, а найпершими постраждали дві сестри – Ніна та Любов Дем’янчуки, які були в УПА. У 1946 році одну з сестер засудили до 15 років каторги, іншу – до 10 років таборів. Їх вивезли в Іркутську область та на Колиму. Решту членів сім’ї, які проживали у селі Вичавки Рівненської області, у 1949 році вивезли в місто Томськ, що у Сибіру. Вони постраждали через те, що їхні рідні були в УПА. До боївок УПА належало майже все чоловіче населення села. Тітка жінки працювала в аптеці, тож приносила в криївки повстанцям медикаменти, а мама була на той час десятирічною дівчинкою, вона збирала влітку лікарські трави й теж допомагала повстанцям, готувала для них їжу тощо. Ці події за певних часів не згадували, але то історія, яку свято бережуть у родині донині.

 

 

oksy

Залиште коментар