За сприяння Фонду відбувся фестиваль вокально-хорового мистецтва

Кажуть, час лікує, та це не вилікується й з десятиліттями. Роки 1941-1945 років суспільство пригадує з острахом. Спогади про героїчні вчинки та моральну незламність назавжди залишиться в історії нашого народу. Нещадна війна забрала тисячі людей, багатьох залишила сиротами. Жити далі, не озираючись у минуле, – таким було головне правило людей, які знають часи війни.

З роками свій біль та смуток свідки й учасники воєнного періоду почали передавати в музичних творах. За підтримки Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» у селі Дубище Рожищенського району відбувся традиційний фестиваль вокально-хорового мистецтва. До такого дійства активно долучаються ветеранські хори, адже що, як не музика, так тепло може зігріти душу? Фестиваль спрямований на патріотичне виховання молоді. Не менш важливою така зустріч  є і для самих ветеранів – вони обмінюються спогадами, діляться найсокровенішим, розповідає  директор обласного науково-методичного центру культури Любов Рожнова: «В першу чергу цей фестиваль потрібен людям, які щорічно до нього долучаються. Люди старшого віку, вони дуже трепетно і зворушливо відносяться до участі в таких заходах. Ми раді та вдячні, що Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» посприяв проведенню заходу. Без його допомоги фестиваль не відбувся б».

Майже шість сотень учасників завітало на дійство. Народні аматорські хори виконували патріотичні пісні, які ветерани слухали в роки свого дитинства. Музика об’єднала шістнадцять колективів області. Привітала ветеранів заступник голови правління Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» Ірина Констанкевич. Вона наголосила на важливості саме таких фестивалів, адже вони згуртовують патріотів Волині, які своїм життям і творчістю надихають молодь, показують нескореність долі наших ветеранів, зрілих у своїх літах, а душею молодих.

Іван Венек вже два роки співає в народному  аматорському хорі ветеранів війни і праці «Пам’ять» Володимир-Волинського районного будинку культури. Пісню чоловік любить ще з дитинства. Коли йому сумно він бере до рук гармошку та безупинно грає, пригадуючи молоді, воєнні роки:  «Тоді було страшно. Пам’ятаю, як летіло багато літаків та по черзі викидали бомби, село горіло. Ми робили намети і там ночували. Важко було. Коли батько повернувся з фронту, стали жити краще, та й мамі було легше, адже не справлялася з нами. Село, де ми перебували спалили, і ми з сім’єю переїхали в Запоріжжя. Там довго не були, батько згадав, що на Волині живе брат, і в 1947 році ми переїхали на Волинь».

«Найраніше в 39-му році, коли ще ніхто не знав, слово війна, мама з татом поїхала в інше село, а я була під наглядом сусідки. Коли гралася, то побачила, що летить багато літаків. Хто ж тоді знав, що таке літак, і як він виглядає? Тоді я почала кричати «війна летить»! – учасниця народного  аматорського хору ветеранів війни і праці «Осіннє золото» Любомльського районного будинку культури Єва Дець. Тоді жінці було десять років, коли разом з сім’єю ночували в лісі та харчувалися ягодами, які там і збирали. Таких фестивалів жінка та її колеги чекають із нетерпінням. Тішаться, що цьогоріч їм вдалося зібратися і ще раз заспівати патріотичних пісень. Зі сцени ветерани декламували вірші про волю та свободу українського народу.

 

oksy

Залиште коментар